Валерій Бурій

«Мандрівка хвилею чудес» перша книга, але не остання

http://www.vatytino.... border='0' width='301' height='184' style='margin: 0px; padding: 0px; border: 0px; outline: 0px; background-color: transparent; float: left;'>10 квіт­ня 2013 р. у чи­таль­но­му за­лі Ва­ту­тінсь­кої за­галь­но­ос­ві­тньої шко­ли №2 ім.М.Ф.Ва­ту­ті­на від­бу­ла­ся пре­зен­та­ція кни­ги уче­ни­ці 6-Б кла­су Вік­то­рії Плахот­нюк «Ман­дрів­ка хви­лею чу­дес», що вий­шла у Чер­ка­сах у ви­дав­ниц­тві «Ін­тро­лі­га ТОР».

Ра­дість ви­хо­ду у світ кни­ги з Вік­то­рі­єю прий­шли роз­ді­ли­ти її бать­ки, учи­те­лі, од­нок­лас­ни­ки, пись­мен­ни­ки Зве­ни­го­род­щи­ни.

Ма­ма Вік­то­рії Ла­ри­са Василівна роз­по­ві­ла, що пер­ші спро­би вір­шу­ва­ти доч­ка ро­би­ла ще у 5 ро­ків і мрі­я­ла ви­да­ти свою кни­гу. І ось мрія збу­ла­ся. До збір­ки вклю­че­но і про­зу Вік­то­рії — за­хоп­лю­ю­чі фан­тас­тич­ні опо­ві­дан­ня.

Член На­ці­о­наль­ної спіл­ки пись­мен­ни­ків Ук­ра­ї­ни Люд­ми­ла Леонідівна Со­лон­чук, яка ста­ла лі­те­ра­тур­ним ре­дак­то­ром кни­ги, роз­по­ві­ла про ро­бо­ту над ви­дан­ням. Од­нок­лас­ни­ки Вік­то­рії та­кож під­три­ма­ли юну письменницю, за­чи­тав­ши де­що з її по­е­зії.

При­єд­нав­ся до ві­тань та вис­ло­вив своє за­хоп­лен­ня та­лан­том дів­чин­ки пись­мен­ник Василь Олексійович Дер­гач.

За матеріалами міської газети «Місто робітниче»

Валерій Бурій

ШЕМЕНА МАРІЯ ІВАНІВНА

Заслужений вчитель України. Літератор.

Народилася 13 лютого 1927 року в м. Лиски Воронезької області (Росія) [1,34;2,13]. Батько – Петров Іван Митрофанович, закінчив два класи церковно-парафіяльної школи, працював машиністом потягу на залізниці. Загинув під час Великої Вітчизняної війни під Харковом.  Мати – Павлова Тетяна Павлівна, закінчила два класи лікнепу, домогосподарка.

М.І Шемена закінчила у 1950 році Воронезький педагогічний інститут. Трудову діяльність розпочала вчителем російської мови, літератури і логіки у Ватутінській середній школі №1, дванадцять років працювала заступником директора школи.  Керувала шкільним літературно-естетичним клубом «Червоні вітрила».

Обиралася депутатом Ватутінської міськради чотирьох скликань.

Автор документальної автобіографічної книги «Краски жизни» (Черкаси, 2003), співавтор поетичної антології «Рідне місто моє: Ватутіне літературне»(Черкаси, 1997). Писала російською мовою.

Книга «Краски жизни» за характером викладу є споминально-сповідальною і охоплює в часі все двадцяте століття, трохи навіть оглядаючись в минувшину. Спочатку авторка, як і належить, іде до своїх родинних витоків: до діда-баби, до батька-матері. Ці сторінки оповиті рожево-блакитним серпанком замилування дитини оточуючим світом, що тільки-но починає нею пізнаватися нею через розповіді старших.

А далі мова вже «о времени и о себе»: і довоєнне школярство, і війна, і післявоєнне студентство з промовистими деталями  надзвичайно суворої епохи. А ще далі – вчителювання, якому віддала все життя. Це, звичайно, найбільша за обсягом і найвагоміша частина доробку.

Головна нитка, що тягнеться через увесь твір – це виховання людини, яка живе на фоні всіх життєвих барв. Ці барви різні, але автор  утверджує добро, справедливість, творчість, політ думки, почуття прекрасного, чутливе відчуття природи, навіть, на фоні темної життєвої фарби. Відчувається, що авторка прожила щасливе учительське життя.

Скільки краси й мудрості  відчуваєш, потрапивши в поетичну лабораторію Марії Іванівни Шемени! Її ліриці притаманні широта натури, оригінальність, образність, філософічність. Пошуки і знахідки у повсякденній педагогічній діяльності, задум і відкриття у творчості – смисл її невгамовної особистості.

ЛІТЕРАТУРА

1.       Хто є хто на Черкащині: зб. – К., 2005. – Вип. 2. – С. 34.

2.       Бурій В.М. Твоє Ватутіне від А до Я / Валерій Бурій. – Черкаси, 2003. – С. 13.

3.       Кононенко Р.К. Вчитель, поет, громадянин / Раїса  Кононенко // Голос народу. – 2006. - 24 лютого.

4.       Шемена М.И. Краски жизни: литературная мозаика: главы из книги / Мария Шемена . – Черкассы: Выбор, 2003. – 200 с.

5.       Рідне місто моє: Ватутіне літературне: поетична антологія. – Черкаси, 1997. – С. 4-5; 79-84.

6.       Ватутіне: вчора і сьогодні: історія міста в нарисах і спогадах. – К.: Колорит, 2007. – С. 44 – 45; 121.

Валерій Бурій

Заслужені вчителі України

ДОВБУШ

Марія Григорівна – педагог.

Заслужений учитель України (1997). Почесний громадянин м. Ватутіне  Черкаської області (2012).

Народилася 13 січня 1950 року в с. Іваньки Маньківського району, нині Черкаської області.

                У 1965 – 1969 роках навчалася в Корсунь-Шевченківському педагогічному училищі ім. Т.Г. Шевченка по закінченню якого присвоєно кваліфікацію учителя початкових класів.          У 1971 – 1976 роках навчалася в Київському державному педагогічному інституті ім. О.М. Горького і отримала кваліфікацію вчителя початкових класів та звання вчителя середньої школи.

                Трудову діяльність розпочала в 1969 році в Багачівській восьмирічій школі Звенигородського району Черкаської області на посаді старшої піонервожатої. А з 1970 року працює вчителем початкових класів у загальноосвітній школі I-III ступенів №5 Ватутінської міської ради Черкаської області. Вчитель вищої кваліфікаційної категорії, учитель-методист.

За час роботи виявила себе здібним і талановитим педагогом, досягла високого професійного рівня, опанувала ефективними формами і методами організації навчально-виховного процесу. Бездоганно знає методику початкового навчання, обізнана з новітніми відкриттями, дослідженнями, досягненнями. Досконало володіє методикою викладання, використовує в роботі активні та інтерактивні методи, передові педагогічні технології, досягнення сучасної науки. Виняткового значення надає дослідницькому характеру розумової праці учнів. Діти на її уроках відкривають істину спостерігаючи, думаючи, вивчаючи, співставляючи.

Вміле поєднання  індивідуальних та колективних форм навчання, уміння залучати до роботи кожного учня, вироблення необхідних навчальних навичок, виділення і моделювання таких видів діяльності, які допомагають активізувати ставлення школяра до навколишнього світу, характеризують практичну діяльність вчителя. Її уроки відрізняються нестандартністю, практичною спрямованістю, високим науковим рівнем, зв?язком  з сучасністю. Довбуш М.Г. забезпечує високу результативність праці. Добре знаючи вікову психологію дітей, вчасно виявляє обдарованих учнів. У роботі з ними досягла значних успіхів. Міцність і глибина знань школярів підтверджується результатами контрольних робіт, тестування.

Вчитель щиро ділиться своїми досягненнями з колегами, систематично виступає перед слухачами курсів післядипломної освіти, дає відкриті уроки, готує позакласні заходи.

Довбуш М.Г. любить дітей, знаходить радість спілкування з ними, впроваджує в життя ідею співробітництва учителя з учнями. Користується беззаперечним авторитетом серед школярів,  їх батьків, колег по роботі. Толерантна, дорозичлива.

З 2002 по 2010 рік працювала методистом початкового навчання методичного кабінету відділу освіти Ватутінської міської ради.

Учасник Всеукраїнського з’їзду педагогічних працівників (2001).

Обиралася депутатом Ватутінської міської ради двох скликань.

ПУБЛІКАЦІЇ:

·         Довбуш М.Г. Самоврядування з початкових класів / М.Г. Довбуш // Початкова освіта. – 2006. - №9 (берез.).

·         Довбуш, М. Парна і групова робота й „незалежне навчання” [Текст] / М. Довбуш // Початкова освіта.– 2010.– №15 (квітень).– С. 2–4.

ЛІТЕРАТУРА:

·         Блажко П.Ф. Ватутіне: іст. Нарис / П.Ф. Блажко . – Черкаси: Сіяч, 2001. – С. 63.

·         Ватутіне: вчора і сьогодні (історія міста в нарисах і спогадах). – К.: Колорит, 2007. – С. 47.

·         То не життя – без школи // Земля батьків (Черкаси). – 2012. – 27 верес. – с. 4.

·         Тращенко, Л. Уроки добра і совісті  / Л. Тращенко // Місто робітниче (Ватутіне). – 1997. – 30 серп. – С. 2.

·         Тращенко, Л. “Освіта завжди повинна бути пріоритетною галуззю…” / Л. Тращенко // Місто робітниче. – 2001. – 26 жовт. – С. 1.

Валерій БУРІЙ

ДОДАТОК

Самоврядування в початкових класах

Спочатку, звичайно, були сумніви: чи достатньо «дорослі» мої третьокласники для усвідомлення потреб у самоврядуванні, чи вистачить у них відповідальності? Зараз переконана: таку роботу можна і треба розпочинати набагато раніше.

З чого ж почати? Насамперед з себе. З особистості вчителя. Слід не тільки самому «дорости» до розуміння необхідності впровадження самоврядування, а й зуміти підвести до цього розуміння дітей, не тільки мати бажання працювати у цьому напрямі, а й серйозно продумати: що це дасть дітям; який кінцевий результат хотілося б отримати; яким шляхом варто йти до отримання бажаного результату, які методи і форми роботи використати. Звідси й виходить, що робота з впровадження самоврядування розпочинається з учителя, з чіткого формулювання ним цілей і завдань самоврядування.

Перед собою я поставила такі цілі:

• допомогти кожній дитині виявити себе як особистість, індивідуальність;        

• прислухатися до думки кожного, брати за основу його інтереси й потреби;

• дати дітям право вибору: не нав'язувати, а радитися;

• діти повинні відчути себе господарями класу, свого життя у ньому;

• надати кожній дитині можливість самореалізуватися у вибраній сфері діяльності, а для цього вивчити інтереси дітей, їхні захоплення, особистісні якості;

• розвивати почуття відповідальності;

• викликати інтерес до навчально-виховного процесу, зацікавленість у поліпшенні взаємин ніж членами колективу;

• розвивати навички спілкування, підвищити культуру спілкування.

Першим етапом роботи стало проведення виховної години «Моя Батьківщина — Україна», на якій уточнювались і поповнювались знання про такі поняття як державні символи, органи влади, Конституція. Разом з дітьми ми з'ясували, що Батьківщина складається з маленьких батьківщин кожного громадянина. Наше місто, наша школа, наш клас — це маленька частинка нашої України. Кожен присутній у майбутньому може стати кваліфікованим робітником, досвідченим інженером, лікарем, учителем, керівником школи, фірми, підприємства, депутатом Верховної Ради, і навіть президентом. Та цього, звичайно, треба вчитися. А коли ж починати вчитися, як не в школі?

Мою пропозицію створити власну маленьку країну, жителі якої (учні класу) самі б керували її життям, вихованці підтримали одностайно. Одразу націлила дітей: це не гра в дорослих, а серйозна робота, і усе в нас вийде тільки в тому випадку, коли кожен відповідально підійде до цієї справи.

Перевіркою на готовність ло створення власної держави було завдання: добре подумати, порадитися з друзями і батьками, яку саме державу слід будувати, як здійснювати керівництво нею?

На наступній виховній годині після бурхливих обговорень, вирішили створити чотири міністерства:

— освіти;

— культури і дозвілля;

— фізкультури і спорту;

— правопорядку.

Вирішили також, шо кожен учень стане членом якогось міністерства, а якого — він має обрати сам. Дехто з дітей звертався за порадою до батьків, дехто — до мене. Кожен розумів, що він повинен стати членом того міністерства, де найуспішніше зміг би реалізувати свої здібності та можливості.

У результаті всі міністерства відрізнялися кількісним складом, але члени кожного з них мали рівні права.

Керування роботою міністерств вирішили покласти на прем'єр-міністра. Кандидатури на цю посаду пропонували діти, хтось пропонував себе сам. У передвиборчому марафоні брали участь шість кандидатів: троє дівчаток і троє хлопчиків.

Усі вони мали представити свої програми — реальні, спрямовані на покращення життя колективу.

У ході підготовки до виборів хлопчики зійшли з дистанції, дівчатка ж продовжили боротьбу.

Вибори були максимально наближені до реальних. Це робилося для того, щоб діти, по-перше, ознайомились із ходом виборів, по-друге, відчули значущість того, що відбувається. Голосування було таємним, тому заздалегідь створена лічильна комісія підготувала бюлетні. У день виборів були і наглядачі — батьки. Обраний за результатами голосування прем'єр-міністр у своїй програмі пропонував:

• дати учням можливість самостійно вирішувати деякі питання життя класу;

• проводити інтелектуальні ігри із різних предметів;

• організувати гуртки за інтересами, звернувшись за допомогою до батьків;

• організувати допомогу в навчанні тим, хто її потребує;

• домагатися, щоб всі учні ходили до школи у шкільній формі;

• допомагати батькам у проведенні ремонту класної кімнати.

Для розв'язання поточних питань був створений кабінет міністрів, до складу якого увійшов представник кожного міністерства. Цей представник і очолив відповідне міністерство.

Розпочалася підготовка до першого засідання кабінету міністрів. Спочатку провели засідання у кожному з міністерств, на які були запрошені вчитель і прем'єр-міністр. На порядок денний виносилося одне питання: визначити напрям діяльності даного міністерства, яке, виробивши свої повноваження, подало їх на затвердження до Кабміну. Кабінет міністрів, розглянувши та обговоривши пропозиції міністерств, затвердив обов'язки кожного з них.

Міністерство освіти:

 — надає допомогу у навчанні тим учням, які цього потребують;

— організовує рейди-перевірки збереження підручників, ведення зошитів;

— стежить за систематичним заповненням клас¬ного календаря погоди.

Міністерство фізкультури і спорту:

— готує інструкторів (членів міністерства), що проводять ранкову гімнастику, фізкультхвилинки на уроках;

— організовує спортивні змагання.

Міністерство культури і дозвілля:

— організовує ігри на перервах;

— бере участь у плануванні роботи на семестр, створенні проектів свят, ранків, самостійно добирає матеріали для сценаріїв, готує та проводить свята.

Міністерство правопорядку:

— стежить за порядком у класі та школі;

— проводить роз'яснювальну роботу серед правопорушників.

Створення органів самоврядування докорінно змінило життя в класному колективі. Учні відчули себе дорослішими, тому стали самостійнішими, відпові-дальнішими, ініціативнішими.

Щоб донести рішення кабінету міністрів до кожного члена колективу, вирішили створити «Куточок самоврядування». Тут показано структуру органів самоврядування, поданий план роботи на семестр, записані ухвалені рішення з різних питань. Крім «Куточка», у класі виходить газета «Школярик». Редакційна група поміщає на її сторінках, окрім рішень Кабміну, поезію, публіцистичні статті і замітки про проблеми класу.

Створюючи модель учнівського самоврядування, я прагнула втілити в життя мрію про дитячу самостійність, про можливість повної самореалізації, бо творити індивідуальність необхідно саме в шкільному віці, коли формується характер та визначаються риси особистості.

Марія Довбуш, учителька початкових класів школи № 5,  м.Ватутіне Черкаської обл.

Електронний ресурс – публікація в Інтернеті